--> Форум
--> Користувачі
Онлайн всього: 4 Гостей: 4 Користувачів: 0
|
Сорока
Сорока — село на Україні у Гусятинському районі Тернопільської області. Центр сільської ради (голова — Волох Марія Петрівна). Розміщене в географічному центрі району за 27 км від районного центру — смт Гусятин. Населення — 836 чоловік. Загальні відомості Основний вид діяльності мешканців села — приватне сільськогосподарське виробництво, в основному на невеличких земельних ділянках (паях). Зароджуються невеличкі приватно-орендні господарства: Ольховецький Степан, Маркевич Василь. Окремі мешканці надають платні послуги односельчанам сільськогосподарською технікою, переважно застарілою і малоефективною. Частина Сорочан виїжджає в пошуках роботи за кордон — Польща, Італія, Португалія і інші. В селі існує загальноосвітня школа І-ІІ ступенів у якій навчається близко 100 учнів, є церква Святого Димитрія якою користується православна громада Київського патріархату. Невелика греко-католицька громада здійснює свої обряди в капличці, побудованій на тому самому подві'ї що й храм Св. Димитрія. У колишньому будинку Просвіти, побудованому за кошти громадян розміщений сільський клуб та сільська бібліотека.В центрі села розміщений пам'ятник борцям за волю України, у вигляді зрізаної піраміди, яка завершується хрестом. Пам'ятник будувався у 1941 році і був зруйнований комуністичним режимом в повоєнні роки. Відновлений з ініціативи Сороківського осередку Народного Руху України за кошти мешканців села у 1990 році. На честь 50-річчя бойових дій УПА з військами НКВС, що відбувся в жовтні 1944 року і внаслідок якого село було спалене НКВСниками, у 1994 році побудований пам'ятний хрест. Біля церкви розміщений пам'ятний знак братства Тверезості у вигляді хреста на постаменті. На пам'ятнику напис:"Хрест побідив поганство і хрест побідить п'янство". Збудований пам'ятник у 1864 році. Історія Назва села, за переказами походить від прізвища першого поселенця — козака на прізвище Сорока. За іншими переказами село назвали через місцевість у якій гніздилося багато птахів сорок. Перші згадки людей про Сороку як поселення починаються десь з початку 17 століття. Це було невеличке поселення у низовині порослій чагарником, яку перетинали кілька струмочків води. З переказів відомо, що мешканці поселення займалися, в основному, обробітком землі. Основні культури, які селяни вирощували — жито, картопля, фураж для коней, конопля для виробництва домотканного полотна. В селі були ковалі, ткачі, шевці, столяри, пасічники. До 1890 року існувала невеличка дерев'яна церква, яка, за деякими переказами була демонтована у селі Ілавче, Теребовлянського району, і змонтована в Сороці. Після будівництва нової церкви в кінці ХІХ ст. на базі старої церкви та прицерковних будівель було засновано жіночий монастир, який проіснував недовго. Церкву святого Димитрія, яка існує сьогодні, селяни побудували з ініціативи та під керівництвом священника на прізвище Галька та місцевого дяка Гудз Григорія. Пізніше, священиком і настоятелем храму св. Димитрія став Микола Цегельський (проголошений блаженним священномучеником). Для села він був більше, ніж просто священиком. Під його керівництвом у Сороці реконструйовано храм, збудовано будинок читальні «Просвіта», засновано ряд громадських, молодіжних організацій, а також українську торгівлю — «кооперативу». У 1941-му на освяченні пам'ятника в честь замордованих у комуністичних тюрмах отець Микола читав вірша: За правду вішали, стріляли. За правду в тюрмах нас пекли. За правду серце виривали. За правду й Бога розп'яли.  Згодом, після розправи над греко-католицькою церквою, йому пригадають цю «антинародну» поезію. Чекісти заарештували його відразу після Служби Божої. До цього родина вже була готова. У хаті постійно був зібраний клуночок з речами першої необхідності. Навіки очевидцям тієї події запам'яталася картина: отець Микола клянчить на фірі, яка везе його до в'язниці, і з піднятими до неба руками молиться за село. Намагаючись врятувати свого душпастиря, у Сороці парафіяни зібрали тоді 700 підписів під петицією до влади з проханням відпустити священика. Та це не допомогло. Присуд — 10 років тюрми з конфіскацією майна. 25 травня 1951 року у карному таборі суворого режиму на станції Потьма після загадкової хірургічної операції отець Микола помер.
Шановні користувачі! Якщо ви знайшли помилку в поданій адміністрацією інформації - будь-ласка - скористайтеся поштовою формою і повідомте нас про знайдену помилку, а також, можливий, ваш варіант. Записи проводяться у відповідні поля. Чекаємо н вашу підтримку та допомогу. З повагою - адміністрація horostkiv.com.ua!
|