Ну ось, нарешті знайшлося трошки вільного часу щоб дописати статтю, яку почав писати близько двох місяців тому. Саме тоді, я остаточно переконався в тому, що в реальному житті і у віртуальному одні ті ж люди по-різному себе поводять, навіть характери різняться. Це, звичайно, стосується не всіх, але зацікавить і змусить задуматись багатьох.
Упродовж останніх років, коли інтернет, без перебільшення, заполонив світ, кожен із мешканців планети отримав нагоду мати щонайменше два життя. Одне – звичайне, а друге – в віртуальних світах.
Сьогодні, нас все більше і більше захоплює такий вигаданий світ...І саме в цьому штучно створеному житті відбувається значна частина контактів між людьми. Адже, вам також цікаво поспілкуватись з знайомими, а вбільшості випадків зовсім не знайомими людьми?! І ви також напевне помічали, що цілюди в реальному житті в більшості випадків зовсім не такі як тут, в несправжньому світі... Спробуємо визначити чому так відбувається. Я думаю, що це просто втеча від реального світу, тобто людина намагається бути такою, якою не може бути насправді, але хотіла б нею стати. Тут можна бути таким, яким хочеш бути, яким придумав себе. Досить часто у віртуальному світі людина відкривається незнайомим або майже незнайомим, "виливає" все те, що в неї на душі. Це відбувається тому, що тут ми не боїмося що хтось з нас сміятиметься, кепкуватиме. А навіть якщо і так, - ми можемо просто більше не спілкуватись з такими. Їх легше уникнути ніж реальних людей.
Спілкування це добре, навіть якщо воно віртуальне, звісно, якщо людина не проводить 23 години на добу за клавіатурою і не забуває про реальних друзів та рідних. Віртуальний простір повинен бути лише доповненням до реального життя, але не заміняти його. Якщо зміщуються акценти і людина жертвує реальним життям, ігнорує реальні проблеми, щоб посидіти в Інтернеті - то це вже залежність.
Віртуальний світ цікавий. Він захоплює, додає азарту і впевненості у собі. У ньому ми намагаємося втекти від буденності, реальних проблем (або намагаємося їх вирішити тут) і, врешті-решт, навіть від самих себе. Деколи важливо розкритися у віртуальному спілкуванні, сказати про те, про що складно розповісти близьким людям. Але таке спілкування не може замінити контакту з живими людьми. Не можна настільки занурюватись у цей світ, щоб реальне життя і люди з їхніми почуттями і проблемами стало нецікавим й непотрібним.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що віртуальний світ може бути справжньою панацеєю від буденного клопоту. Але не забуваймо, що цей світ створили реальні люди. І він є лише маленькою частинкою реального... Тут як у приказці "Мій дім – моя фортеця", що ми самі собі створимо, то і матимемо. Ми, і тільки ми є господарями свого як реального так і віртуального життя.